Володимир Горбатюк про свою книжку «Про славну дівчинку Катрусю», Шевченка та рух бандуристів


Стою кілька хвилин та спостерігаю. Невпевнено підходжу, опісля того, як бандурист завершує свою гру та запитую, чи можна взяти у нього інтерв’ю.

Наважуюся поставити перше запитання, але Володимир Григорович мене перебиває:

– Чекай, піди дістань щось у футлярі, – показує на футляр, що підпирає сходи, у якому лежала книжечка «Про славну дівчинку Катрусю». Там лежить книжечка, ти можеш взяти її собі. Як тільки я сюди приїхав, бо колись по світу мотався, то створив свою кобзарську школу у ліцеї. Тут познайомився з багатьма людьми, які стали моїми друзями. І ось мене одного разу до себе запросила одна сім’я. Бачу таку картину: батько купив доньці червоний шолом, щит та меч.  Я дивлюсь, а дівчинка грається з батьком, той тільки відбивається. Ну і в мене зразу в голові такий образ пішов, бо ж потім дізнався, що дівчинка взагалі ніколи не цікавилася ляльками. Її звуть Катруся і з того часу вона стала моєю названою внучкою.

На запитання «чому саме бандура, а не інший музичний інструмент», відповідає:

– Починав  я свою музичну діяльність із баяну.  У дитинстві, коли був у 4-му класі, мама купила мені баян. Грав доки не забрали у військо. Повернувшись, викладав у сільській музичній школі. З дітьми у мене завжди були хороші стосунки та всі казали, щоб я йшов працювати вчителем молодших класів. Якось приїхав я у Кіровоград і побачив музичне училище, та й думаю зайду. Зайшов, мене прослухали та й взяли, не складаючи екзамени. Захотів чогось так  на бандурі грати, дістав бандуру, а коли вчитель побачив, то запропонував грати у його оркестрі на бандурі. За спеціальністю я диригент-хормейстер, а це було моє хобі.

Як сталося так, що Ви декілька років співали на могилі Тараса Шевченка у Києві?

– Я 25 років проспівав на його могилі. Цьогоріч не поїхав. Колись сюди приїжджало чимало дітей, а зараз ледь 2 автобуси. Не те, що колись – аж двадцять! Ставлення людей до пам’яті Тараса Шевченка вже не те. Діти не шанують, кривляються, вибігаючи на могилу. Я дістав бандуру, починаю говорити, що не варто таке робити на цвинтарі. Але найбільше мене вразила вчителька, яка відповіла, що привезла дітей в «музєй», а на запитання, що це за могила, відповіла «курган какой-то».

Що саме Ви несете своїми піснями? Чи слухає Вас молоде покоління?

– Як тільки почав виходити з бандурою, то постійно бував на мітингах, де співав. Сідав на асфальті, під дощем, снігом та співав, щоб почуло багато людей.  Бувало, співаю годину – люди стоять і не рухаються. Ще багато хто підстрибував, щоб почути. Проспіваю годину, подякую і піду на інше місце, аби почули інші люди. Зараз – не так. Люди очерствіли. Гроші кидають, але ніхто не зупинеться та не послухає хоч трохи моєї пісні. Інколи буває дуже образливо. Для мене ж гроші не головне. Пенсія є, тому на життя мені вистачає.

А звідки у Вас ця бандура? Чи означає вона для Вас щось?

– Якось на Майдані у Києві до мене підійшов Віктор Ющенко та запитав чому ж я граю на такій старенькій бандурі. А я відповів, що не маю коштів на нову. «Тоді знайдіть, а я вам куплю», – він сказав. Ось так я й обрав собі найкращу бандуру на той час, яка була в Україні. Тому й вона для мене дуже дорога.

Чи можливо відродити рух бандуристів та кобзарів на теренах сучасної України?

– Звісно ж. У Києві зараз функціює Кобзарський цех, а колись, у 1994-му році, я створив Спілку кобзарів, яка була Всеукраїнською, а потім стала Національною. Проводив я також  з’їзди, організовував концерти. Нещодавно відбувся з’їзд кобзарів, про який мені не повідомили, хоч я колись був ініціатором його створення.     

Авторка – Юлія Гузій

Автор публікації

Офлайн 4 дні

ТРК Ритм

100
Коментарі: 0Публікації: 2430Реєстрація: 30-08-2019

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
RITM.TV
*
*
Реєстрація
*
*
*
Пароль не введено
Генерація паролю