Початок кінця

Метушня. Хаос. Переживання. Ще зовсім трошечки. Ще кілька хвилин. І буде початок кінця. Дівчатка одягають сукенки, наносять рум’яну та туш. Хлопці підправляють зачіски та зав’язують краватки. Останні штрихи.

Одинадцять років минуло з моменту їхньої першої зустрічі. Хто б міг подумати, що все так швидко скінчиться?..

На годиннику сімнадцята – вже, мабуть, пора. Ідуть. Ще здалеку чутно стук підборів та шалене серцебиття. Нервують. І враз, здається, зупиняється час – видніється колона колишніх одинадцятикласників. Вони вже дорослі. Вже випускники. Вони нервують, ледь не плачуть, у деяких тремтять ноги та руки, проте кожен поводить себе достойно та гордо (вони ж головні герої цієї казки). Підходять до майдану. Стають купкою. Один біля одного. Вони вже, мабуть, ніколи не зустрінуться у такому складі.  Чується музика і починається вальс. Потім нагороджують відмінників. Тепер вони – медалісти. Їх аж 49. Інші щиро радіють за «своїх». Навіть вороги усміхаються одне одному, ніби ніколи й не сварилися. У цей день всі образи забуваються. У цей день вони – сім’я.

Ідуть до ресторану. По дорозі обговорюють ходу. Це у них вперше. Прохожі обертаються, задивляючись на вже таких дорослих хлопців та дівчат. Гарні, дуже. Підходять до замовлених ресторанів. На Соборній без них незвично тихо. Та в ресторанах – галас. Свято продовжується.

Хтось курить з директором, хтось тишком-нишком п’є на сходах закладу з улюбленим вчителем – сьогодні можна. Сьогодні усе для вас.

Директор починає свою промову. Зараз ви для нього – найкращий клас школи. Через рік буде інший. Це нормально. Потім мікрофон передається класному керівнику. Він тремтячим голосом промовляє такі милі серцю слова. І такі життєві. Для нього ви як рідні діти. Чуються схлипи, сльози. Вони не останні за сьогодні. Ніч. Конкурси. Стук бокалів. Галас. Сміх. А інколи – сльози. Останній вальс. Тепер уже плачуть всі. Навіть не віриться, що вже кінець. Ідуть зустрічати схід сонця. Точно кінець. Не віриться. Усі розходяться в різні боки. Мабуть, назавжди. Це найкраща ніч у їхньому житті. Найемоційніша.

Я не випускниця. Я була нею два роки тому. Проте той день ніколи не зникне з моєї пам’яті. І сьогодні я разом з ними. З тими, хто так давно готувався до цієї події. Направду грандіозної події. Я тут. Я з вами. Душею, серцем і тілом. Вітаю.

Авторка: Аліна Федік

Коментарі