Головна » Конкурси та акції » “Поруч з тобою”….. Коханому чоловікові присвячується

“Поруч з тобою”….. Коханому чоловікові присвячується

Стільки слів, але так складно, іноді, підібрати потрібні і найкращі. Усі думки налаштовані на те, щоб відшукати саме ті “букводрукувальні”, які зможуть допомогти виразити те, що зберігається глибоко в душі, і вже дуже давно хоче вилетіти назовні. Оригінальне привітання-зізнання надійшло нам на пошту. Дружина Олена дуже довгий час, десь там глибоко в душі таїла ті слова, які хотіла сказати чоловікові давно, але не було можливості.  І сьогодні в переддень Закоханих Олена вирішила все таки зізнатися чоловікові, і вилити всю гаму почуттів та емоцій, показати, наскільки її кохання сильне і всепоглинаюче…
Оригінальна-валентинка
Коханому Андрію від дружини Олени
“Ми знаємо один одного так давно, що здається минуло ціле століття. Ціле століття – день за днем, година за годиною… Та це нічого не змінює, бо таки знайти можливість, щоб просто розказати про нас надзвичайно складно. Тоді доведеться пережити все знову – день за днем, година за годиною. Не просто пережити, а все відчути. Це майже не можливо, адже елементарні спроби встановити хронологію губляться у суперечностях, які породжує не час і не пам’ять.
 
Їх творить серце і дивні відчуття – спокій, захоплення, образ, закоханість, ненависть, бажання, відраза, сум, мрія, впевненість, тривога і… збентеженість.
Та найголовніше головне не це. Я пам’ятаю все до найменшої дрібнички – елементи твого одягу, зміну зачісок і фігуру.
 
Твоє тіло. Саме воно, виринає з глибини пам’яті, коли мова йде про тебе. Перша асоціація з тобою – фігура. Вона змінювалася поступово – від дитячо-підлідкового тіла до спортивно-атлетичної подоби древньогрецького Бога, а далі до звичайного, дещо тренерованого юнака, і врешті справжнього чоловіка. Проста широкоплеча постать і досі у мене перед очима, мабуть і буде до того часу, допоки ти не зникнеш з мого життя. А можливо і доти, аж поки я не викину тебе зі своєї пам ‘яті. Твоє тіло, саме воно мене завжди притягувало до тебе. Воно ніби магніт, від якого я неможу опиратися. Пробачу тобі все, залиш тільки одне – можливість доторкнутися до нього.
 
Бачу тебе як ти йдеш після нашої останньої зустрічі. Я сиджу на вулиці, а ти прямуєш кудись у далечінь. Йдеш впевнено і рішуче. Але чомусь мені стає боляче. Ти йдеш додому, до себе до дому. Тоді знову згадую одну із наших прогулянок, коли блукаючи містом у моїй голові раптом прокидається здоровий глузд.
 
Твій дім міг стати моїм, якби ти впустив мене в своє серце.  Але чомусь досі у нас  нічого не складається. Ми не можемо порозумітись.
Нам просто добре разом, хай це буває не часто.
 
“-Скільки ми вже знайомі?
-Давно чи не давно все відносно…
– І за стільки часу жодної конкретики…
– Мені час я зателефоную.”
 
Ці фрази спершу видаються оманою – ти знаєш. Але знову з’являєшся, хай минає не день не два, а місяць чи півроку. І все. Ніякої відповідності. Тишина. Ми знову говоримо, сперичаємося, я щось намагаюся доказати, а ти як завжди лише усміхаєшся. У цій зрадницькій  усмішці тонуть всі мої докази, всі аргументи, вся злість та ненависть. я перебуваю під твоєю владою.
Живу від миті до миті, від зустрічі до зустрічі, від розмови до розмови. Спокійно забуваючи твоє існування, а потім враз і немов блискавка – ти з’вляєшся ні звідки. І все починається знову.
 
– Чому я неможу відмовитись від тебе?
 
Відповідь на дане запитаня все таки бажана та мабуть потрібна. У першу чергу мені. Але її немає. Ти не можеш її дати, не можеш пояснити. А я й не намагаюся з тебе цього витягнути. Ти ніколи не пояснював, не пояснеш і навіть не збираєшся цього робити. Мабуть тобі просто не вистачає слів, чи вони настільки прості, що не варті стількох років чекання. Чекання невідомого, чи мабуть твоєї появи.
Звикаю і спокійно сприймаю думку про те, що колись все стане на свої місця і ти більше не повернешся. І у мене не винекне більше бажання тебе повернути. І навіть не винекне тоді коли ти будеш поруч. Спочатку пройде  місяць – та хіба це термін. За тим мене рік, другий. Такими паузами нас не здивуєш. Третій, пятий… А ти так і не прийдеш, не напишеш смс-повідомлення, не зателефонуєш, не підійдеш, якщо й побачиш на вулиці. І я не привітаю з днем народження річного мовчання, і не наберу твого номера, коли мені набриднуть всі інші чоловіки чи нападе дипресія. Я не шукатиму тебе, коли не зможу вичавити з себе путнього слова, аби зіпсувати ним аркуш паперу – не лікуватиму тобою творчу кризу. Ні, я навіть перестану з усмішкою проходити повз твій будинок та опускати очі при згадці про твою вулицю. Я рідше буду згадувати ті відчуття польоту, коли ти мене кохав, коли ділився зі мною тим коханням. Я житиму далі,  без тебе. А ти без мене. Та це буде колись. Якщо це буде взагалі…”
                                     Голосування відбувається стрелка вправо ТУТстрелка

Актуально

На Поліссі у бурштинщиків забрали автомобіль та “каміння” (ФОТО)

Бурштинщиків Півночі Рівненщини поліція залишила без вантажівки «ЗІЛ», кілограм бурштину та мотопомпи. Відпрацювання проводили у …

Залишити коментар